З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Знаю, кого маєш на гадці. Та що ти їм порадиш? Кривого й могила не випростує. Може,

колись, - але диви, як тут цікаво».

Для наших людей бендерський базар дійсно був цікавий. Замикав його чотирикутник

будинків невисоких, східньої архитектури, в якій дерево сварилося з камінем, а розкіш згори

гляділа на нужду. Все було ніби припадкове і недовготривале, зірветься буревій і змете ввесь

цей крам з лиця землі, бо він з неї не виріс органічно, не запустив коріння, як дуб, а вчепився і

поверхні, як корчі скель. Тільки великий, понурий грізний замок своїми грубими мурами й

череватими баштами обіцяв боротися з зубами всепожираючого часу. Приходили на гадку

скити, Геродот, недалека Ольбія, татарські набіги, війни турецькі і невольницькі плачі. Тут, на

цих смугах землі, життя кривий танок виводить, не розвивається нормально, а кидає собою, як

хворий на падачку, погадав собі Войнаровський. - Де лікар, щоб ізцілив його? Анна, не думаючи,

дивилась.

«Смішно як. Буцім хтось хати порозрубував надвоє. Відтяв перед і тепер видно, що

всередині роблять, - казала, показуючи рукою: - Диви!»

І дійсно, хати буцім передніх стін не мали. Ті стінки або відчинялися, як великі віконниці,

направо й наліво, або спускалися вниз на завісах і творили перед хатою стіл, підпертий двома

підпірками. На тім столі лежав крам торговця. Днина була тепла, мушня хмарами літала і

клювала їжу. Крамар або торгувався з покупцем, прискакував і відскакував від нього, ніби

збирався бити, або сидів собі, задерши голову вгору і примкнувши повіки, буцім йому байдуже,

чи він що нині вторгує, чи ні. Тут крик, зойк, рейвах, там кволе отупіння. Ремісники на очах