З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Е-ге!» - крутить головою Ганна.

Для короля розбито намет, пишний дар сераскіра. Перед наметом застромлено високу

жердку, сорок люда Далекарлського виросло з-під землі, як мур. їх предки ще колись за Густава

Адольфа хоробро за волю Швеції бились. Не забуває їм того теперішній король.

«Позір!» - і наче в землю вросли.

Заграла трубка, гаркнули бубни і шведська хоругов, як великий птах, жовто-синіми крилами

майнула над варницьким яром.

Хвилина тишини, а тоді грімке: Vivat Carolus Rex! - полетіло до грубих мурів бендерського

замку й до дрімучих горбів.

«Короля сераскір на замку мешкати прохав. Казав, що в полі потрібної вигоди не має. Так

король не хотів».

«Де його люди, там і він. Він так усе.»

«А як під Переволочною не так зробив, то знаєте, що вийшло?»

«З королем армія не піддалася б».

«Скорше - полягли б усі до одного.»

«Скорше... »

Військо вірило в свого короля, як у Бога.

Для гетьмана готовили нічліг на возі.

Свіжого сіна в драбини настелили, килимами вкривають, зрушують подушки. За той час

гетьман на ослінчику сів, вечерю подають. Гетьман не голодний, бо їх сераскір гостив, але