З-під Полтави до Бендер. Крутіж

просить людей, щоб їли і не дивилися на його.

Рад побалакати з ними. Спитатися, що кажуть козаки, що запорожці, але видно, що він уже

довго й сидіти не може. Без вітру гнеться.

Войнаровський поміг дядькові встати, присунули ослін до воза, підсадили.

Бачить це Мручко і в душі йому мулить. Показує на королівський намет і питає своїх:

«Гарно, що?»

«Гарно. Так і знати, що там король», - кажуть. «А Іван Степанович?» «На возі, як на нічлігу

чумак». «Зорі числить».

А Мручко тоді: «Знаєте ви що? Гадаю, що в Бендерах можна намет купить.»

«Де ж його й купити, як не в тих Бендерах?»

«Маю ще декілька дукатів, а хто з вас має, хай докине і купім».

«Авжеж купім. Чому б то й не купить Іванові Степановичеві намету?»

«Купимо Іванові Степановичеві намет».

«Хіба ж він сам собі його купить не може? Будемо воду доливать до криниці?» «Дурень ти,

брате! Хай знає, що ми дбаємо про нього».

«Хай знає, хай знає!» І посипались гроші у шапку, бо як же дивитися Мручкові і його людям,

як гетьман, їх рейментар, на віз, як стара баба на піч, спати лізе. «Ох, ох... »

Довгенько сидять ще старшини, попивають молдаванське солодке вино і розмовляють

тихо, щоб гетьмана не розбудити.

їх цікавість звернена тепер у сторону Царгороду. Султан один може рятувати діло. Він