З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Козаки над річкою обозом стали.

Завтра тут землянки спорудять, щоб їм шведи місця не забрали, бо місце гарне. Поки що

колом заточують вози - посередині майдан. На майдані вогнища розложили, варять куліш і

риб'ячу юшку. Риби тут сила. Річної й морської, стерлядь і соми з моря підпливають; соми, як

ялівки, з вусами, мов у січового діда.

Крику такого над Дністром, буцім орда надходить.

А над сагою козаки посідали. Гадали, що скупаються, але де. Народ, як комашня, снується.

Місяць купається в ріці, над Варницею дими снуються, люди вечерю варять. Вечір тихий,

повітря легке, запашне, пахне вино. Серце вискакує з грудей. Чогось чекається, чогось так

хочеться, гарного і благого, для себе і для людей.

В голові ще вози торохтять, недавне минуле кривавим морем бурлить, від споминів

жахливих відігнатися годі, а тут так хотілося б спокою, хоч трохи, хоч трошечки спочинку для

душі.

«Де ж ви, маєві ночі, де ж ви, мрії дівочі, де ви поділися, де? Чи втопило вас море, чи

зв'ялило вас горе, - грім за горою гуде. Линуть хмари, як п'яні, мовкнуть мрії рум'яні, чорна

ніченька йде.»

Затягнула котрась. Примикають повіки. Дзенькнули срібні підкови, затріщав перелаз, і

забреніла бандура. Зорі падуть, місяць розсипається сріблом, сонце просвітлює тебе наскрізь.

Вся ти вогонь, вся жар - нема тебе, гориш... Було та прогуло...

Дністер у море біжить, дими із стріх, як з кадильниць, снуються, блимає світло у баштах