З-під Полтави до Бендер. Крутіж

35.

Розтаборилися в гарній широкій долині, недалеко села Варниці.

Від сходу Дністер котить бистрі хвилі, до його чимала річка біжить. Води буде вдовіль. Хоч

вона й не така-то вже чиста, як джерельна, бо Дністер чорну землю мулить і з собою несе, але

як поставити в посуді, щоб устоялася трохи, то й відпитися від неї годі. А вже чай, то хіба з

прутянської води кращий звариш.

На заході блищать солом'яні стріхи варницьких хат, блеють вівці, порикують воли та іржать

коні. По узгір'ях виноград спіє. Кетяги солодким соком наливаються, а листя золотиться. Ще

троки й червоніти стане.

На півночі ліс. Ніби байрак великий, долом корчі, а з-поміж них де-не-де піднімаються дуби.

Не густо їх, один другого кличе. Але горді ці королі дерев, як скрізь. Ліс, наче загін татарський,

вискочив у степ. Літом тут повно ягід, вужів і птиці, а зимою вовки збігаються і виють, під самі

варницькі хати підходять, людей і худобу тривожать.

Напроти Варниці від полудня Бендери.

Грубі мури міцного замку, круглі, жовтобурі вежі, блискучі бані мошей і білі стрункі

105

мінарети, як скам'янілі тополі. Кругом горби синіють, буцім хмари на небі піднімаються.

Гарно тут. І не чужо. Є ріки й луги, поля й гаї, є й степ недалеко. Нічого Господь не забув,

коли творив цей шматок гарної землі. Мабуть, тому й натерпілися стільки збігці, заки до цього

райка увильнули.