З-під Полтави до Бендер. Крутіж

треба. Ні злости, ні зависти, ні надмірного здивування в тих очах уже не видно.

Мулла каже: «Бог один і ніхто інший не може людям праву путь показати.»

А софта: «Хай святиться Аллахове ім'я, і хай прозрять народи, щоб кожний свою путь

побачив».

Оба: Ля ілляге, іллялля Магомет ресу люлля.

А мулла знов: «Коли Аллах випустить душу з мене, як птаху з квітки, то в тюрбе [11]ви мене

не ховайте, тільки в звичайній могилі, щоб обличчя моє в небо дивилося вічно, і щоб дощі,

протікаючи в землю, обмили тіло моє з гріхів, якими я опоганив його, живучи не по наказах Аль-

корану».

І софта обіцяє, що сповнить це бажання, якщо Аллах звелить учневі вчителя пережити .

Герцикова, проїжджаючи мимо, дивиться і з дива вийти не може. Обидовської очі

веселіють.

Не такі то тії турки й татари страшні, як про них розказували люди:

«Всіх нас Бог на своє подобіє создав і всі ми образ Божий гріхами осквернили».

Каються і зітхають.

«Всякий народ і добрий і злий, тут так, як і в нас».

«Тільки добрість ми ховаємо для себе, а до людей виходимо зі злістю».

«Добре кажете: зі злістю виходимо до людей.»

«А вони до нас».

«А вони до нас так само зі злістю виходять, і як зчіпляться тії дві злості, наша і їх, так тоді й