З-під Полтави до Бендер. Крутіж

такого не побачать.

У деякої ще й кухлик у руках, бо мати до фонтану, а може, й до Дністра по воду післала, а

вона тут уже годин дві, або три торчить і видивлює чорні, як вуглики, очі. Боїться, щоб того кухля

не роздавили. Насилу здіймає його вгору й на голову з кісками і фезиком кладе.

«Бач, яка!» - штовхнув ліктем свого товариша козак.

«Того цвіту по всьому світу», - відповідає той. Але обидва погоджуються на тому, що

кращих, як у нас, на Україні, таки на всьому світі немає. «Як удасться гарна ніч майова, вишні

зацвітуть, зорі висипляться на небо, залящать соловії, і заспівають дівчата, - то Боже ти мій!»

«Розказуєш, буцім я сліпий та глухий, або розуму не маю. Нагадав!»

Де базари, там трохи ширше стає, поки товпа за возами з усіх вуличок не нахлине.

На базарах позачинювані крамниці. Торговці бояться за своє добро. Пророкові ісповідники

не крадуть, але від чого ж тут цигани і всякий бродячий народ? Краще тоді двері замкнути і з

люлькою у вищерблених зубах дивитися на дивасію.

Поважний мулла в довгополому халаті і в зеленій чалмі злегка бородою хитає. Молодий

софта[10] прямо в зуби йому глядить, рад кожне слово, ще заки воно вилетить з рота, в повітрі

зловити. А мулла очима завернув і слово по словечку цідить: «Великий світ, багато на йому

народів, так один Аллах над ними і один пророк його Магомет».

«Ля ілляге, іллялля Магомет ресу люлля. (Бог є Бог і Магомет його пророк», - як відгомін

доповідає софта. І дві парі очей, молоді і старечі, спокійно глядять перед себе, погоджуються з

гадкою, що коли Аллах не тільки вірних, але й гяврів сотворив на світі, то з того, видно, що їх тут