З-під Полтави до Бендер. Крутіж

стріляли.

«Це їх мечеті там долом, а з мінаретів муезини галайкають молитву».

«Як у нас дзвони на дзвіниці».

«Щось буцім те».

«Гарні мінарети! - хвалив Сидір. - Стрункі, як білі тополі».

«Як тополі в місячному сяйві. Правда. Але я на них і дивитися не люблю.

Надививсь. Шила такі, буцім пана Бога в око шпигнути хочуть». «Цар на них людей посадив

би, як на кілля».

«Не нагадуй царя, - обрушився Мручко, - маю його отак, - і показав на горло. - Кажу вам,

турки нехристи, а й вони не такі варвари, як той антихрист».

До правого берега ріки прибили.

Здовж берега голова при голові.

Такого народу назбігалося, як до меду мухи. Глота, що перетиснутися годі. Десять усяких

мов сварилося з собою. Вавілонська вежа. «Гадають, що москалі з ведмедями прийшли, -

сердився Мручко. - Людей не бачили, чи що!»

Турецьке військо двома шпалірами стояло. Поміж ними король з гетьманом пройшли і до

сераскірової карети всіли.

До карет повсідали також шведські вищі офіцери і деякі з козацьких старшин.

Поїхали на замок.

Мручко, як сказав, так і не поїхав. Пильнував, щоб обоз переправився через ріку, а це геть