З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Не кажи. Троща корисна річ. Нею й хату пошиєш і в печі затопиш, і зробиш пліт. Де лісу

нема, там троща - благодать».

Долі ріки сплави дерево гонять. Карпатські ялиці довгі й рівні, як свічки. То знову дуби, як

дула велетенських гармат. «Заробить собі народ».

«Еге ж. Заробить, так, як скрізь. Пани ліс на око продають. Як хто заробить, то хіба чужий

купець. А наш брат наметружиться, натерпиться і з сокирою за поясом та з пустою кишенею

назад вертається. А бува, що й ноги йому поторощить. О, о, диви».

На скруті сплав на сплав увігнався. А на них ще й третій наїхав. Крик, зойк, вереск.

Сміливіші з козаків, незважаючи на велику глибінь, роздягаються і скачуть рятувати. Інші

приглядаються безрадно.

Зі сплавів серед ріки ніби башта поторощена торчить. Колоди, пні, ковбки, одні верх других,

спираються, тручають, падуть. Деякі вирвалися і пливуть. «Тримайте біля закрута, тримайте».

Дядько якийсь з люлькою в зубах проходить.

«Бідує народ. Правда?» - кидає, ніби від-не-схочу й дожидаючи відповіді далі

йде.

«Що бідує, то бідує», - кивають головами козаки. «Тут, може, ще гірше, як у нас». «Бо в

чужому ярмі». «Усяке ярмо карк гне».

«Не кажи! Чуже дошкульніш».

«Ми всякому смак пізнали».

«І - не скинули», - жбурляє поміж них, як камінюку Мручко. Жбурнув і пішов.