З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Приказ вмить рознісся по обозі.

Щоб добро не попалося ворогові в руки, торощили, дерли, скидали на купи, підпалювали.

Бухнула полумінь, густі дими скаламутили чисте поранкове повітря. Тоді вирядили жінок на

легких візках, піші всідали на неокульбачені коні, армія рушила в дальшу дорогу. Перші знову

стали останніми.

Прикривали похід.

Ішли так скоро і в такому ладі, що царські генерали, Голіцин та Баєр, не могли поспіти за

ними. Гетьман знав кожнісіньку стежинку, кожний суголовок і балку - кращого провідника годі

було бажати. Довгий воєнний досвід навчив його і всяких тактичних фортелів, то йшов шляхом

горою, то сходив униз у балку, ділив армію на загони, один пускав лісом, з другим проходив

полем, щоб кілька миль дальше знову на шляху зійтися. Знав, що розгублений слід зупинить

ворога. Він мусить розсилати стежі на всі сторони, мусить перед кожним ліском

насторожуватись, не тратити дорогий час. Літо випало сухе, можна було й долинами

пробиратись, убрід переходити річки, а це ще більше облегшувало похід та опізнювало погоню.

Пожежа воєнного добра в Нових Санжарах на деякий час зупинила царських генералів,

вони не могли взяти ворога на око. Віддаль між погонею та втікачами з кожною хвилиною

більшала. Голіцин сердився. Добувши слави під Лісною, він хотів завершити її пійманням Карла

й Мазепи, нервувався, а це зводило його на манівці.

За двома зайцями гонив і не піймав ні одного, хоч доля, здавалося, сприяла йому, а

пакостила королеві.