З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Королівська каретка розлетілася на гладкій дорозі, другої близько не було, бо візки з

жіноцтвом виряжено вперед. Королеві довелося знову сісти на коня.

Після кількагодинного сну він почував себе краще і, як звичайно, став шукати

пригод.

Ніхто не завважив, як смерком відбився від армії і пропав у лісі. Треба було зупинитися й

шукати короля. І на дві-три години припізнився похід, і аж перед досвітком дійшов до Кобеляк, де

по короткім відпочинку почалася переправа через річку Кобелячку. Та ще й половина армії не

переправилась, як понеслася тривожна вістка: «Погоня». Тільки завдяки дисципліні шведів і

холодній крові запорожців, мистців у переправах, решта війська також перейшла щасливо.

А стежі щораз грізніші вісті доносили.

«Драгуни йдуть... Тисяч десять, коли не більше... Сам Меншиков провадить... За годину

будуть.»

Генерал Крайц лишив відділ шведів, щоб здержувати якийсь час погоню при переправі, і це

важке завдання сповнили вони ціною величезних жертв. Але ж бо й Меншиков мав також

несподівано великі втрати. Його корпус ішов форсовним маршем, був перетомлений і бився

нерадо. Минуло дві години, заки москалі перемогли невеличкий шведський арієргард, якраз

стільки, скільки потребували шведи й козаки, щоб їх москалі не дігнали.

Під вечір щасливо прибули до Переволочної. Як здалеку почули невгомонний шум Дніпра,

як побачили його широке, мов блискуча сталь плесо, нові сили вступили в їх тіло і новою надією

розгорілися їх хоробрі серця. Скорше... Скорше... Щоб тільки перебратися щасливо на другий