З-під Полтави до Бендер. Крутіж

А ти ж тут звідкіля узявся? Сидір! їй Богу Сидір! Усього я скорше сподівався, аніж тебе!»

І не витримав, зіскочив з коня. Зіскочив і Сидір, і довгу хвилину вони не обіймалися, а прямо

водилися попід сили, як борці. Привітавшися та пообтиравши вуса, знову посідали на коней і

доганяли своїх, бо Мручко замикав похід.

«Ну, та чи поняв би хто тому віри, що ти знову тут? Голубе мій, та я собі того навіть у

голову не клав, щоб ти міг вернутись. І, правду сказати, навіть не дуже того й хотів. Треба ж

комусь зоставатися там та плекати дітей, щоб чужинці нашої землі не обсіли».

«Треба», - притакнув Сидір.

«Так тоді чого ж ти тут?»

«Бо я козак. За вами заскучав».

«За мною?» - і Мручко підкрутив вуса.

«Так заскучав, що прямо гинь. Зі сну зривався, бо причувалася наша сурма сотенна,

ввижалися ви і наше товариство. Бувало вітер у лісі зашумить, а мене щось туди так і тягне:

вони, вони. Розказує хто про бої, а мені совість спокою не дає, чому я вас покинув. Робота мене

не береться, місця собі знайти не можу»...

«А Одарка що?»

«Я крився перед нею, а вона вдавала, начебто не помічає нічого. Ви, пане сотнику, навіть

не знаєте, яка це жінка».

«Злюща?»

«Куди там! Розумна. Одної місячної ночі, як ми під хатою сиділи, вона й каже до мене: Бачу,