З-під Полтави до Бендер. Крутіж

відкинув. «Тю!.. Або я що таке! Наймиток купецький чи баришівник жидівський. Благослови,

батьку отамане! - і до колін старому чумакові припав. - А ви, милостивії панове, не погорджуйте

мною. Рука, що волів поганяла, може й ворога прогнати здоліє.» Біля нього декілька молодих,

ніби з-під землі взялося. «І ми не гірші від нього. Благословіть і нас від пуги та до шаблі!»

«Привеземо ворогові соли» .

«Наваримо йому такої тарані, що лусне, а не з'їсть!» «Мажами вивеземо його над Дін».

Отаман сивою головою похитував.

«Та вже, мостивії панове, - звернувся до козацьких старшин, - якщо нас старих і

нашого добра собі не бажаєте, так хоч молодь нашу беріть. Пригодиться!»

32.

Розпрощалися.

«Як буде Божа воля, то буде й добра доля!» - потішали себе, і, наче дві дороги в полі,

розійшлися.

Ніби хтось живе тіло надвоє перекроїв. Одна частина на південний схід, друга на північний

захід подалася.

Довго пісня від одної до другої перелітала, ніби їх зв'язувала з собою. А там і пісня

згубилася в степу, і тільки спомин залишився.

І знову степ, як зелене море, і синява небес над ним, і вітер безупинний, і така, як він,

бистрокрила й непогамовна туга.

Ще більша, ніж до Очакова була. Бо тоді мандрівників наших бентежила тривога, щоб не