З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Якщо ті діти помудріють, та позбудуться батьківських гріхів.»

«І в один гуж стануть тягнути».

Зустріч у пир перемінялася. Поділилися на гуртки, гостилися. Чоломкалися чарками,

приговорювали.

Ледом до батька ледом. Бо в батька горілка з медом,

приспівував козак. А другий кінчив: Чи з медом та чи з перцем, коли б лиш з добрим

серцем.

Пригадували собі рідне село, батьківську хату, батька-матір. Куди батько йшов, Васильок

зійшов, куди мати йшла, Там м'ятка зійшла.

«Гей, дай нам, Боже, до батька-матері вернутись».

«На ріднім місці і камінь обросте, а на чужині що?»

«На чужині, - куди не йду, злидні веду, горем поганяю. На чужині чоловік, як горох при

дорозі, хто не йде, то й смикне та ще насміється». Шведи здивовано тому пирові приглядалися.

А чумаки до них:

Не дамо вам стояти, Чорну землю топтати, Жовтими чобітками, Золотими підківками, Бо ви

люди з дороги, Поболіли вас ноги, Ще й короткі свитки, Пообмерзали литки. Смуток у радість

перемінявся... Хоч біда, та гоц!

Якийсь чумак, дивлячись на кучеряву перуку шведського офіцера, приспівував до

нього:

Подай, матінко, гребінець, Розчесать кучері під вінець. «Що він таке співає?» - питався той