З-під Полтави до Бендер. Крутіж

офіцер Мручка. Мручко, не надумуючись, відповів: «Каже, що цей гребінець на полиці, у рідної

сестриці.»

Швед, дивлячись на розсміяні обличчя козацькі, й собі усміхнувся. Навіть король зі свого

сідала зійшов і цікаво розглядався по чумацькім таборі. Та як же здивувався, коли один з тих

засмолених і заялозених людей, як сажотрус і канальник в одній особі, несогіршою латиною

відізвався до нього. Син багатого чумака, що трохи в київській академії вчився, а по батьковій

смерті чумакувати вернувся.

Король прямо з дива вийти не міг, зустрінувши таку, не-Овідієву метаморфозу. «Дивний

народ, дуже дивний народ!» - говорив, обдаровуючи чумаків. Але й чумаки не хотіли оставатися

в довгу. Шведам гроші сунули в руку. А як котрий не хотів брати, казали: «Бери, дурний, гроші

чистосрібні, пригодяться». Гей тече вода річеньками, Гей тече вода лугом, Чом до мене не

повернеш, Як ідеш в поле з плугом? - затягнув хтось голосом чистим, як поранковий дзвін.

Табор нараз перестав шуміти. Ніби хтось розіграну скрипку китайкою накрив. Сумна пісня

від серця мандрувала, нагадуючи зорішливі ночі, вишневі сади і те, чого звичайним словом не

розкажеш. На те й пісня є.

Шведи, хоч слів не розуміли, так музику відчули. І їм пригадалося щось далеке, гарне,

курявою війни покрите.

Жінками хитала тая пісня, як вітер билиною вночі, чоловіки зітхали - навіть

шведи.

Аж один з наймолодших чумаків шапкою об землю гепнув і пугу геть далеко від себе