З-під Полтави до Бендер. Крутіж

будеш.»

Жінки, слухаючи тих слів, похлипували стиха. «Правда свята! Гіркий хліб на чужині й

невеселе життя.»

Чумаки в засмолених сорочках і з обличчям, від тих сорочок ще чорнішим, шарпали вус. Аж

один виступив уперед, поклонився в пояс і каже: «Ясновельможний пане гетьмане! Вертайся з

нами! Нас, чумаків, чимало на Україні. Гукнемо, зберуться звідусіль, як на бурю хмари.

Повитягаємо гострі списи із стріх, повиносимо кріси та самопали з погребів наших таємних та

пригадаємо світові колишню славу козацьку, молодецьку. їй Богу, вертайтеся, панове

товариство, з нами!»

За ним і інші стали кланятися і того самого прохати. «Кинемо налигачі, а візьмемо віжки в

руки, казали, - бо ще ми, мабуть, за нашим промислом чумацьким ремества козацького не

забули, ще наші серця не охляли до краю. Повертайтеся з нами!»

«Як же так! У чужі землі йдете, буцімто в нас ані землі своєї, ні своїх людей немає. До чого

воно подібне? Це ж сором один і зневага важка!»

Усмішка на гетьманських устах жвавіше заграла і заховалася під вусом. За гетьмана Орлик

приповів: «Спасибі за ваше серце, добрі люди. Вертатися годі нам. Не встоїмо проти сил

переможця. Вони великі, а наших не воскресити. Але ми тільки про те й гадаємо, як би то нам

вернутись. І повернемось. Тоді-то й гукнемо на вас, панове, щоб списи із стріх, а самопали з

погребів добули та шаблі старосвітські приперезали до боків. Оце ви й перекажіть братам

вашим, як приїдете щасливо до своїх воріт. Перекажіть їм, що ми не осталися тому, щоб не