З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Нараз Мручкове «бе-ре-жись!» затривожило тишу. Всі зірвались на рівні ноги, вхопили за

кріси й станули в боєву лаву. Мручко на спіненім коні пригнався до гетьманової повозки:

«Москалі!.. Що ваша милість прикажуть?».

Гетьман хотів підвестись та поглянути, болі не дали. Побачив тільки Орлика,

Войнаровського та нечисленну дружину, що згуртувалася кругом його, готова до бою. Кількасот

запорожців збиралось у батаву, не випускаючи з ротів люльок.

«Тяжкі вози залишити, зайвий тягар скинути, брати, що найпотрібніше. Пішим роздати коні,

жіноту посадити на легкі візки, а котра хоче - верхи, і вперед... А король що?» - звернувся до

Войнаровського.

«Король заснув.»

«Збудити короля».

«Що сталося?» - питав, не розкриваючи очей.

«Москалі в погоні... що ваша величність прикажуть, битися, чи продовжувати похід?»

«А гетьман що?»

Войнаровський повторив гетьманський приказ. Король вислухав.

«Робіть, що захочете,» - кинув крізь зуби і повернув голову в другий бік, ніби йому все

байдуже.

Хвилину стояли безрадно. Бачили, король такий знесилений, що й піднести повік не може.

«Я беру відповідальність на себе! - сказав генерал Кройц. - Вози залишити, коні роздати

пішим і - вперед.»