З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Пригадувалася доля каравани, що, томлена спрагою і пражена сонцем, побачить оазу

перед собою й, добуваючи останніх сил, біжить туди, щоб переконатися вскорі, що це тільки

злобна іграшка природи. Чи такою злобною іграшкою, таким видивом акерманських степів не

будуть для них Бендери?

Ганна не висловлює вголос того питання. Не хоче бентежити хворого гетьмана.

Вози скриплять, ніби курликають ключі відлітаючих журавлів. Коні тупотять. Душа болить.

Ніби рвуться у ній невидимі струни. Ті, що зв'язують її з рідним краєм.

Не чути, щоб хто співав. Але степом несеться сумна пісня: Гей на волики да налигачі, А на

коники пута, Та підемо ми, долю кленучи, Та з-над Десни до Прута.

Яка ж це далека і ніби безповоротна дорога.

29.

«Біда тому козакові на сивому коникові» - подумав Сидір Рубан, осавул сотенний та,

перекинувши через кульбаку ногу, зсунувся на землю.

Почав іти пішки. Час від часу приставав коня попасти. Але кінь не пасся. Повертав голову

то на свого пана, то на рану в боці, що закипіла кров'ю. - «Води б тобі, бідняго!»... - жалів його

осавул.

Та до води ще далеко. її і не видати. Тільки могили й могили. Але зграї галок тягнули в цю

сторону. І яструби та степові орли-хижаки кружляли в далечі над водопоєм. Там Інгул.

Вже другі піяли півні, як осавул доїздив до хутора Вереги. Йому назустріч вибіг злющий

Бурко та, уїдаючи, як скажений, добирався до ніг коневі, немов хотів спинити непрошеного гостя,