З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Ох, як вони балакають тутечки, буцім жеребці іржать».

«Ах, і не нагадуйте, серце, бо вуха болять, як слухати.»

Гетьманський почот перед королем їхав, бо гетьман, хоч і недужий, а все ж таки похід

провадив. Ганна біля його. За гетьманськими возами Орлик з жінчиними братами. Його

прихильники трималися купи, а Горленкові собі. Войнаровський і Понятовський біля короля. Він

радо їх бачив і балакав з ними теж радо. Більше слухав, ніж балакав. Понятовського розпитував

про Польщу, Войнаровського про Україну, і вони розказували, не минаючись з правдою, бо

король брехні не любив. Він чомусь то цікавився, як вибирають у Польщі короля, а як гетьмана

на Україні. Войнаровський з наслуху переповідав йому вибір гетьмана, бо на власні очі цього не

бачив.

Як минали місце свого постою, то мимохіть оглядалися позад себе. І хоч там тільки

столочену землю і трохи сміття лишали, то не один зітхнув, бо така вже вдача людини, що не

без жалю кидає місце, на якім без лиха побувала.

Не без жалю дивився на самотну Рачкову могилу. Бовваніла вона серед поля. І немала, бо

козаки не пожалували йому землі. «Маленький жив, хай хоч велику могилу має». І хрест

поставили на ній, ще й дашок над ним почепили, щоб дощі дерева не розколубили, бо, мабуть,

не буде кому й поправляти. Від'їхали далеко, а той хрест усе було видно, ніби Рачок прощався з

своїми.

За козаками і шведами воліклася ціла валка турецьких, молдаванських, грецьких і лихий

зна яких там ще возів з харчами, напитками, кавунами, тютюном, тощо, бо торговці, як круки,