З-під Полтави до Бендер. Крутіж

була не жінка з крови и кости, а примара якась, сон про велич, незаспокоєний голод вражень.»

«Як можна таку химеру любити?»

«Кожний з нас має свою Дульчінею, а кожна з вас свого Дон-Кіхота.»

«Я не маю нікого», - спохопилася Ганна.

«Нікого?» - повторив гетьман, пронизуючи її своїм поглядом допитливим.

Прикрила повіками зіниці. «А що таке цар?» - спитала нараз.

«Цареві здається, що він сама дійсність, що він тверезий, практичний чоловік. Та прийде

час, коли виявиться, що й цар Петро був нічим, лиш московським Дон-Кіхотом. Його реформи -

це боротьба з вітряками. І їх змете життя. Цар Петро фантаст, хоче зробити Росію іншою, ніж

вона є.»

На уста Ганни вибігло питання: «А що таке Мазепа?» - але вона його назад у глиб душі

загнала.

«Далеко, ваша милосте, до Бендер?» - спитала, нараз перескакуючи на іншу

тему.

Гетьман поблажливо всміхнувся: «Ближче, ніж звідціль до Полтави».

«Ой ближче», - повторила, ніби байдуже, щоб не смутити гетьмана і знову побігла очима на

степ, шукаючи чогось цікавого. Та не могла знайти.

Хвилювала трава, цвіли квітки, метелики в сяєві вечорового сонця крильцями тріпотали.

Полозом безконечним волоклись вози, коні, люди, ніби фата моргана мандрівки народів

появилася на акерманських степах.