З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Верига вийшов поратися з кіньми, а за той час осавул попив вишняку, закусив салом і

печеною бараниною та почав дрімати. Коли ж господар вернувся знадвору, вже добре хропів,

мов на лотоках їхав.

«Та буди осавула, чому не будиш?» - спішив жінку Верига.

«Як же його будити, - виправдувалася жінка, - він такий трудний...»

«Дай йому турецького ліку, прочуняє»...

Господиня метнулася до печі, залила кип'ятком мідяний глечик на держаку і всадила в

огонь. За хвилину заскварчіло й запахла кава. Напоїли гостя, самі допили решту.

«От і лік! - хвалив собі осавул, бо зразу став на ноги. - їдемо!» Вийшли з хати, оглянулися

та перехристились.

Залишили все; взяли тільки харчі на дорогу і дві ікони. Паніматка Покрову, а він Савата й

Созима. Бо Верига любив пасіку і бджоли та кожного ранку, як сходило сонце, молився до їх

покровителів.

30.

З Очакова до Бендер шлях довгий, як циганський світ. Великий, одноманітний простір, у

якому губилося око, доводив зануди. Та що козакам! Вони до того привикли. Але шведи, які за

селами та містами тужили, щораз голосніше виявляли свої нарікання, мовляв, король водить їх

по степах, немов Мойсей жидів по пустині.

Над безконечною валкою шведів і козаків курява висить. Мілкий пилок, чорний, бо з

чорнозему, дихати не дає, а жар несамовитий.