З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Жменька втікачів, це не голос народу. Хоч тут і виберуть Орлика або Горленка, так це не

буде вибір правосильний.»

«А коли б мене вибрали, то був би?»

«На тебе перейшов би спадок по твоїм дядьку».

«Гарно. Але в нас нема наслідного ладу, а є виборний. Якийсь же лад бути мусить, бо як ні,

то було б безладдя й безголов'я.»

«Король за тобою голос подасть.»

«І я так гадаю, але все-таки тут рішатиме не голос короля, а воля громади. Я їй піддатися

хочу, щоб ще гірше не кривавити України».

«Чим же ти будеш тоді, Андрію? Нині ти гетьманський небіж і його майбутній наслідник, а

тоді?»

«Тоді я буду - українцем. А невже ж ти хто, Ганно, як не українка?»

Замість відповіді притулилася до нього. «Андрію, Андрію, ти не знаєш, як мені важко!»

28.

Сонце звертало з полудня, як двигнули табор.

Король до коня рвався. На карету, яку йому хан прислав, навіть дивитися не хотів: «Мерцем

мене повезете такою.»

Насилу Гультман уговорив свого пана, щоб примістився у старім возі.

«Вам здається, що я ще хорий. Я навіть не чую, на котрій нозі була тая рана. Геть

заросла.»