З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Я тебе раз просила, щоб ти не кликав кривавої тіні мого батька з могили. Мене це

болить».

«Прости мені, Анно. Вся наша минувшина боляча, а теперішність також. Не хочу, щоб

таким було також майбутнє».

«Говори ясно».

«Не почну боротьби за булаву».

«Страшків син? Шляхтич?»

«Ні, Анно. Я не боюся за себе. Кажи мені зібрати моїх людей, а хоч їх маю жменьку, зберу і,

якщо хочеш, піду на Україну, гукну по степах, збіжаться недобитки запорожців і почнемо

безнадійну боротьбу з москвою. Кажи мені - пристану до запорожців і разом з ними шукатиму

шматка вільної землі, де можна б новим кошем сісти. Кажи мені - і сам один помандрую за

Дніпро і згину в боротьбі, як гинули мої предки. Але тут, на еміграції, де ми повинні з'єднати всі

наші сили, щоб направити лихо, я ані з Орликом, ані з Горленком боротьби за булаву не почну,

бо це був би гріх непростимий .»

«Так чого ж тоді сидиш біля мене, йди до них, збуди їх і скажи їм це. Втішаться, подякують

тобі, а, може, й полковником якогось неіснуючого полку настановлять!»

«Чого ти сердишся, Анно? Ані до Орлика, ні до Горленка нема мені пощо йти. Ще живий

гетьман. А, не дай Боже, умре, так побачу, яка буде воля нашої громади.»

«Громада - капустяна голова.»

«Хай і так, а все ж таки вона громада».