З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Але, якщо тоді не ти, лиш Орлик його місце займе, не нарікай, коли одної днини на

питання, де Ганна, почуєш: «Нема!»

«Жартуєш, Анночко, лякаєш мене.»

«На батькову криваву тінь клянуся.»

«Досить, Анно, досить!»

«Бо пощо тоді тут мене? Щоб з тобою зітхати в безділлі. Краще до своїх піду».

«До своїх, бо я тобі чужий,» - відповів з докором.

«Ти мені свій, поки сам не відчужишся від мене. Краще піду й понесу тебе у своєму серці

таким, яким я тебе бачити хотіла, а не чурою його світлости пана гетьмана Пилипа, от що!»

«І ти не самолюбна, кажеш. Гей, Анно, Анно! Недалеко яблуко від яблуні

відкотилося.»

«Мовчи і не нагадуй лиха. Хай спить. Не тому покину тебе, що випустиш булаву, а тому, що

діла тут для мене не буде. Розумієш?»

«А там?»

«Там все діло знайдеться. Гадаєш, цар замучить Україну, розіпне і каменем привалить?

Куди, куди! Вона житиме притаєним життям.»

«А ти?»

«Я іскру життя підтримуватиму, як весталка».

«А допустять тебе до святині?»

«Як не допустять, то на дорозі сконаю. А все таки не тут, на чужині.»