З-під Полтави до Бендер. Крутіж

не вірив нікому.

Вартові навіть Войнаровського зупинили, і клич не поміг. Що лише впевнившися в

тожсамості осіб - пропустили.

Гетьманський віз стояв посередині, там, де візник, двоє чурів куняло.

«Гетьман спить?» - шепотом спитав Войнаровський.

«Так, навіть не будились», - прошепотіли.

«Може, й ти підеш спати, Ганно?»

«Щоб не заснути, правда? Ні, краще посиджу тут. Ніч така гарна. Вітерець з-над моря

повіває».

Скинув контуш і розстелив на мураві.

«Зазелениться», - сказала.

«Нехай! Пощо мені його? Нам тепер у жалобі ходити».

Посідали. Польові коники цвіркотіли в траві, десь далеко перепели били: «піть-пі-літь!»

Зорі відривалися від небесного склепіння і в безвісті летіли.

«Скільки зір!» - шептала Ганна, - «скільки зір!»

«Не більше, як у нас».

«У нас...» - і задумалася.

«У нас...» - і не докінчив.

Мовчанням говорили.

«Боже!» - скрикнула нараз і перехристилася.