З-під Полтави до Бендер. Крутіж

лущити будуть, а дзвони горлатимуть на цілий світ: «воли, корови, луги й діброви, пан-Галаган,

пан-Галаган, бам-бам-бам». А Рачкові хіба польові дзвінки задзвонять, і трава за ним росою

заплаче: «Прощай, Рачку-неборачку, замовк твій сміх і не почути нам жартів твоїх»... Цілий світ

один гріх, один великий гріх».

«Що він таке балака?» - звернулася Ганна до Войнаровського.

«Жаль з нього говорить».

«Але що?»

«Правду. На жаль, Анночко, правду. Нарікаємо на світ і на долю, на кривду й неправду, а

самі правду зневажаємо і топчемо ногами. Треба світ перевернути догори дном, щоб добре

було».

Почув її теплу руку в своїй долоні: «Ходім, Андрію, страшно мені. Він дивився так, буцім ми

йому кривду зробили».

«Ціле його життя це була одна велика кривда, Анно».

«Я його кривдити не хотіла, я не хочу кривдити нікого». «В тім то й біда, що навіть не хотячи

робимо кривду». Скинула червону шовкову хустку з голови. «Накрий йому очі, Андрію!»

Войнаровський накрив червоною китайкою голову вмерлого. Мручко грудками землі прикрив її

по рогах, щоб вітер не здер. Люксембург далі ходив від свічки до свічки, як бездушний маятник.

Ніч імлою, як серпанком, світ накривала. «Мені страшно, Андрію, ходім!»

27.

Кругом гетьманських возів здвоєна варта стояла. Мручко своїх людей поставив, бо він вже