З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Блазнем жив, а як лицар погиб, другі по-лицарськи живуть, а вмирають, як блазні. Тепер

такі часи».

І розказав цілу подію, яку на власні очі бачив.

Войнаровський хвилювався: «Де була сторожа? Що робила прислуга? Як міг хтось

підкрастися до гетьмана? Невже ж, коли не стало Чуйкевича, то вже нема кому гетьмана

пильнувати?»

«Перед душегубом не впильнуєшся. Гадюкою підповз, один скок і - було би по всьому. Так

Рачок упору вхопив його своїми кліщами, як справжній рак. Не кричав, щоб гетьмана не збудити,

мовчки боролися поміж возами, а заки я надбіг, Рачок мав смертельну рану в грудях. На моїх

руках і сконав».

«Вічна йому пам'ять!» - промовив Войнаровський, знімаючи очі на небо, на якім сіяли

незчисленні зорі.

Дійсно, цей блазень помер, як лицар, а лицарі вмиратимуть, як блазні. Світ іде

шкереберть».

«Світ такий, як був, лише люди погіршали. Особливо ті, що повинні бути добрими, бо на

видному місці стоять, - собаки!»

Войнаровський буцім не чув останнього слова. Подав Мручкові руку:

«Спасибі, сотнику!»

«За що?»

«Що гетьмана обороняли. Це мій дядько».