З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Войнаровський мовчав.

«Цареві дуже на тій втраті залежить. Дуже. Рад би знищити українське питання».

«А польське ні?.. Добродію, цар нараз два похорони готує».

«Гадаєте?»

«Невже ж ви не догадалися цього?»

«І так, і ні. Все ж таки ми самостійна держава, зв'язана з європейською політикою цілою

сіткою всіляких інтересів».

«Цар після полтавської побіди доволі буде сильний, щоб тую сітку пірвати».

«Кажіть це моїм землякам».

Прискорювали ходи, бо Войнаровський до свого дядька спішився.

Орлик з Герциком наздігнали їх. Доходили до своїх возів і хотіли розпрощатися.

«Подумайте! - говорив хвилюючись Герцик. - Скритовбийника підсилають. Це ж подлість,

крайня подлість».

«По-вашому, - перебив Понятовський, - а по-їхньому це тільки один із способів, які ведуть

до цілі. Не вдався цей, спробують ще й інших».

«Яких?»

«Гадаєте, нема? Пустять у рух гроші. Схочуть перекупити турків. Пане генеральний писарю,

- звернувся до Орлика, - бережіться!»

«Мені того й казати не треба, - відповів Орлик, - але я на короля числю. До його з грішми не

підійдуть. Він їм ще за Полтаву віддячить. Бачили його нині? Ні сліду пригноблення, ані