З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Можлива річ? - крикнув. - В білий день? Під моїм боком? Не вірю.»

Гультман покірно високими раменами здвигнув: «На жаль, ваша королівська милосте, це

таке певне, як те, що нині четвер.»

«Нікчемність, подлість, гидь! - не проговорив, а буцім спльовував король, - не розумію, як

справжній лицар, будь він навіть азіят, може вживати таких способів, щоб знищити свого

противника.»

Всі збентежилися. Поки сидів король, годі було вставати й бігти в табор, годі було й

питатися його, що таке, треба було ждати, аж сам він скаже.

А король, як на те, після першого враження, яке на нім несподівана вість зробила, нараз, як

то з ним іноді бувало, ніби відірвався від землі і думками полетів кудись далеко.

Орлик нетерпеливо порушився на кріслі, Герцик значуче відкашельнув.

Король ніби з далекої мандрівки вернувся. «Панове нервуються, - почав. - Розумію. Отож

якраз доносить мені Гультман, - про атентат на його світлість пана гетьмана».

Войнаровський зірвався з місця, за ним Орлик і решта мазепинців. Але король дав знак

рукою, щоб сідали. «Прошу не тривожитися. Атентат не вдався. Гетьман навіть не знає про

нього, бо заговірника впору за руку зловили. Найкраще відіслати його туди, звідки прийшов.

Який пан, такий крам!»

Орлик не втерпів. «Ваша королівська величність зволять простити, що смію»...

«Прошу, питайте», - кивнув головою король.

«Що смію спитати, хто був тим злочинцем, свій, чи чужий?»