З-під Полтави до Бендер. Крутіж

почуття, які він передає в своїм листі.

Вмію їх гідно оцінити і сподіваюся, що наші народи не попадуть з собою у небажаний

конфлікт.»

«Мій пан, - говорив посол від сераскіра, - рад був повітати вашу королівську величність

серед кращих умов, як ось нині, але він гордий, що такий великий вождь, такий герой, якому

рівного в цілім світі немає, ступив на турецьку землю, на той її шматок, що стоїть під управою

мого зверхника й пана».

Король прохав переказати сераскірові, що скористає з його гостинности й прибуде до

Бендер. А звертаючися до Войнаровського, додав: «Сподіваюся, що можу це заявити також із

імені його світлости, пана гетьмана, якому відпочинок з огляду на його підірване здоров'я,

мабуть, придасться.»

«Навіть дуже, - притакнув Войнаровський. - Його світлість, пан гетьман тільки тому й не

прибув на оцей пир, що нездужає.»

«Так передайте йому мої побажання скорого видужання, - і підняв чарку вгору. - А я,

бачите, - продовжав, - тішуся, що незабаром знову сяду на коня. Віз добрий для жінок, а для

мужчин кінь. З нього й видно дальше, ніж з воза, і загалом інакше почуває себе чоловік, ніж...» - і

не докінчив речення, бо Гультман підступив до нього з такою міною, яку мав звичайно, коли

приносив якусь несподівану і важну вість. «А що там знов?» - спитав король. - «Кажи!»

Гультман нахилився і півголосом говорив щось по-шведськи. Королівське чоло ніби хтось

на шнурок позбирав, брови піднялися вгору, очі гнівом спалахкотіли.