З-під Полтави до Бендер. Крутіж

й треба б тепер. Гетьман так до свого весельчака привик. Зірвався і скорою ходою пішов здовж

валу, туди, де гетьманські вози стояли. Глянув і остовпів. Рачок попід возами рачкував, то як

справжній рак, то як вуж, то знов, наче той кіт, що на мишу зачаївся. Аж в один мент піднявся,

скочив, вхопив когось за шиворот, здавив за горло, колінами в поясі стиснув, так що той навіть

не боронився довго, лиш захитався і повалився назадгузь.

Мручко прожогом побіг туди. Сталося воно біля самісінького гетьманського воза, де гетьман

спав.

Варта стояла, так вартові пильно дивилися на тих, що йшли, а не на того, що, як гадина,

повз попід возами. Його тільки Рачок здалеку доглянув і зміркував собі, що це за чоловік, бо

добрі люди такими ходами не ходять. Кинувся і впору допав.

«Ще один мент і не даром гроші від царя узяв би,» - толкував оторопілим людям

Рачок.

Не розуміли добре. «Що і хто?» - допитувалися.

«Перебраний за татарина москаль.»

«Які гроші, за що?»

«Від царя, щоб гетьмана вбити.»

«А-а-а!»

«Цитьте, гетьман спить. Розходіться!»

Вартові окружили каїна і відвели геть. Товпа хотіла розірвали його на шматки. Мручко не

дав. Краще розглянути діло. «Але ж бо на тобі кров! - сказав, вертаючися до Рачка. - Його чи