З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«А тепер що?»

«Тепер?..» - і поверталися туди, де кілька гетьманських возиків стояло, буцім сотничка, яка

на прощу їде і в степу відпочиває.

«А король, бач, під шовковим наметом ночує».

«Бо король».

«А гадаєш, ми своїх князів та королів не мали?»

«Були, та де вони?»

«Навіть не знаємо, де їх кості лежать».

«Наче б себе з кістками поїли. Жерлися, як пси».

«Треба було розборонити».

«Треба. Побачимо, як розборониш от тих», - і показували на Орлика, Горленка та

Войнаровського, що метушилися поміж возами, кожний зі своїми людьми.

«В кожного з них свої поплечники є». «І - позаплечники». «Тих більше, як тамтих».

«А король усе-таки під шовковим шатром спочиває».

«Гарний наметик від бендерського сераскіра дістав. Ще й інших дарунків чимало: коврів,

сорбетів, халви, всяких витребеньок турецьких».

«Тисячу червінців сераскіровому послові подарував».

«І нашого гетьмана ще на тисячу червінців стати, так ніхто до його з дарунками не

поспішає».

«Бо він не король - та й годі». «А ми не люди, - що?» «Підданці його величества царя».