З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Куди кухті до патини, а кулі до стріли!»

Забували про свою нужду, переймалися воєнним ділом.

«А цей пасинок чортячий на Кречетовій кобилі їде. А щоб я луснув, як це не Кречетова

кобила! - кричав якийсь запорожець і махав на Кречета обома руками. - Кречет! Кречет! Татарин

на твоїй кобилі їде. Глянь, біля лівого ока латка і мишка під третім ребром з правого боку.

Ходімте, відіб'єм!»

Мручко прискакав до нього: «Чи ти сказився, хлопе? Це ж татарський хан послів до нас

прислав».

«Так що? Але Кречетова кобила. Йому її тогідь татарва з пасовиська вкрала. Кречет, скажи,

чи це не твоя кобила? Ану, поклич: Феська, побачиш прибіжить».

Ледве йому рота долонею закрили, щоб не кликав Феськи.

За татарськими їздцями котилася порожня коляса. Новісенька, аж вилискується до сонця, а

колеса так тільки мигтять, ні спиць, ні дзвонів не видно, лиш якісь срібні кружела котяться по

шляху і блистять. Тягне тую колясу четверня коней, як один, той самий ріст, та сама масть, той

самий «кшталт», шиї, як лебеді повигинали, головками кланяються, тонкими ніжками викидають,

- чудо!

«От тобі коні раз. Такими й нашому Іванові Степановичеві не сором було б погуляти».

«Та що ти це? Іван Степанович на арабських їздив. Таких ні в царя, ні в короля, ні навіть у

самого цісаря не було».

І пішли спомини та суперечки про казкові гетьманські багатства.