З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Я також не інакше гадаю, - відповів Мручко, - але мус, мус, моя пані, це великий пан.

Зробимо, як він прикаже, і для загального про власне забудемо добро».

З гетьманського воза вискочив чура. «Просять вас!» - сказав, кланяючись у пояс

Обидовській.

Подала Мручкові руку. Поцілував.

«Йду, йду...» - кинула чурі й побігла.

Мручко стояв, не знаючи, куди то вона «йде», - до хворого гетьмана, чи геть із табору?

24.

Табор загомонів: «Ідуть, ідуть!»

«Це посли від царя».

«Ні, сам його величество цар».

«Чого б то цар до баші очаківського їхав? Як схоче, то - віч-на-віч із самим султаном

побалака».

«Не знаєш? З султаном вони в гніву, тому цар до баші іде».

«За чим?»

«За гетьманом і за нами. Хоче, щоб нас баша видав».

«О, Пречиста!»

І затривожилось жіноцтво, не так за себе, як більше за своїх чоловіків, бо всякий знав, що в

Лебедині з мазепинцями творили. Оповідання про тії муки сон від людей відганяли. Двадцять літ

мазепинського режиму на Україні привчили людей шанувати людину і не знущатися над нею