З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Гадав, що як не короля, так хоч гетьмана в свої руки попаде. Та припізнився. Тільки трохи

наших таборових людей захопив, селян, що харчі довозили, погоничів та конюхів усяких».

«І що?»

«Кажуть, немов-то не дуже й лютував над ними. Повернув їх у посполитих, бо, як вашій

милості відомо, у нас усякий радо пугу за шаблю міняє і всякий у козаки преться. Так тоді цар

тих людей назад у поспільство повернув, заборонивши їм хапатися воєнного діла».

«А запорожці?»

«На тих цар гірше чорта лютий. Жодному пощади не дає.»

«На палю?»

«Здебільшого так, притомивши перше муками всілякими, бо він, відома річ, природжений

катюга.»

«Не будь ним, не був би царем.»

«Може, й ваша правда, але ж бо і в жорстокості міру знати треба, а Петро гірше сто чортяк

сатаніє.»

«Тому й бояться його і слухають, а наш гетьман м'якосердний, і що?»

Мручко лиш рукою махнув: «Не гетьманова вина, а наша. Такий ми народ, що за добротою

зітхаємо, а під силу йдемо. Поки покійний Хмель сильною рукою всіх за чуба тримав, то

слухалися, а як почули, що тая рука слабне, так тоді зараз через московського агента,

Желябужинського, чи як він там звався, давай і переказувать цареві, що, мовляв лиш цареві

вірно служити хочемо, а своїх старшин, які проти царської волі нас у похід двигнули, слухати