З-під Полтави до Бендер. Крутіж

цар з Переволочної за королем і гетьманом післав.»

«Дали б нам доброго чосу!» - скрикнув Орлик.

«Дали б, або й ні,» - відповів спокійно Мручко, бо пригадав собі, які то сили йшли на його, а

все ж таки не взяли.

«А Меншиков?» - розпитував далі Орлик.

«Кажуть, тішився дуже, бо під Переволочною між іншими московськими бранцями також

свого зятя від шведів добув. Полонених відбив і шведів у полон загорнув.»

«Бідний Левенгавпт!» - з жалем промовив Орлик.

«Бідний, бо дурний. Мабуть, на Україні побув і української хвороби набрався. Замість

наказувати, почав раду радити, питався війська, чи битися, чи здаватися без бою? Якого чорта

рада? Ти генерал, ти вождь, сповни приказ свого верховного вождя-короля. А що король

здаватися не велів, так не здавайся.»

«Не було виглядів на побіду.»

«А які вигляди в полоні? Все-таки в бою якась надія є як не на побіду, так хоч на лицарську

смерть, а в полоні сором один, більш нічого, та ше в московськім. Не жаль мені Левенгавпта

нітрохи, жаль людей, що він їх, мов волів, у московську кошару загнав. А які хоробрі між ними

були, Боже! Тільки потіхи, що наші запорожці. Ось вам лицарі незломні. Як раз рішилися з

гетьманом проти царя, так і тримаються того. Втратили Січ, втратили Переволочну, сотки їх на

палях сіли, а до царя не перебігають, милосердя і ласки не випрошують у нього. Коли б так ціла

Україна... гей, гей. Та що казать. Горбатого могила не випростує. Піду я.»