З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Куди?»

«До людей. Не будемо ж ми балакати, як під церквою старці. Треба діло робить. Поїли,

випили, відпочили, душу з циганками розвели і гайда в дорогу. Не вік же нам біля того

паршивого Очакова на ласці в якогось там підбашка сидіти, - грець би його побив, бо через

нього стільки людей непотрібно над Богом змарнувалося, що мало не плачу, як згадаю.»

Орлик його по рамені поклепав: «Дивуюся, сотнику, звідкіля в тебе стільки охоти береться.»

«Бог дав, - відповів Мручко, - і чорт не відбере. Мій покійний батько, бувало, й хвилини без

діла не посидить. Вдома він гостем бував. Мабуть, в мене його непосидючий дух вселився. Але

правда. Забув я вас питати, що ви гадаєте дальше робить?»,

«Ми?»

«Та ж не я.»

«Що скаже король, те й робитимем».

По хвилі спитав:

«А гетьман?»

«Він нездужа, кажу ж бо вам.»

«Тіло нездужа, але розумом, сподіваюсь, сильний.»

«Сильний, та які в його сили?»

«А в короля більші?»

«Король все-таки король. А гетьман що?»

«А гетьман що... - повторив Мручко і як опарений з місця зірвався. - Ніщо мене так не