З-під Полтави до Бендер. Крутіж

більше не будемо...

Е-ет!» - і спересердя сплюнув. А подумавши хвилину, почав: «Гадаєте, пане писарю

генеральний, що Мручко лише до жартів скорий. Ой тото.

Бог один знає, як мені нераз важко на серці, тільки я з тим тягарем до нікого не лізу, бо

знаю, що не відніме його від мене. Так тоді ділом зацитькую думки. От і тепер так собі чомусь

своїм невченим розумом міркую, що нас Господь за наші великі гріхи карає, поправити нас хоче.

Та куди! Якими були при смерті старого Хмеля, такими, мабуть, і біля смертної постелі Мазепи

останемося, незгідливими, жадібними влади і маєтків, заздрими на добро брата й товариша

нашого. І дивуйся тут, що перемагає москва.

Московський чоловік послух знає, на приказ царя в огонь і в воду піде, а наш брат раду

радити любить, чи послухати чи скинути його? І скидає нас Бог, як збунтованих ангелів з неба.

Добре нам так, бо, їй Богу, недобрий ми народ.»

Орлик мовчав. На Мручка дивився він, як на бравого козака, кожної хвилини готового до

бою, але щоб цей сотник-рубака турбувався також політичними питаннями, того він ніяк не

сподівався. Значиться, не тільки генеральні й полкові, але навіть і сотенні старшини мають свої

погляди на наш політичний устрій, іншими словами, хоч ми побиті і розбиті, хоч утратили землю,

хоч нас лише мала жменька зосталася при купі, то все ж таки перехід гетьманської булави зі

старих до нових рук не піде так гладко, як він собі гадав. Треба подумати над тим... І Орлик, щоб

перейти на іншу тему, спитав: «Багато москалів гналося за нами?»

«Мабуть, чотири кінні полки з бригадиром Кропотовим та з генерал-майором Волконським