З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Очаківський баша запрошував тепер «дорогих гостей» до себе, бо шкура на нім терпла,

боявся, що султан йому зелену петлю пришле. Але король казав відповісти баші, що йому в полі

вигідніше, і в Очаків ані сам не пішов, ані нікому йти не дозволив. Зате з Очакова люди шнурком

до табору тягнули. Цікаві були побачити славного шведського короля і козацького гетьмана, що

зважився проти царя стати.

І тут так само, як за Богом, торговці вивезли всякого краму, що не міра. Не лиш їжі й питва,

але вбрання, зброї, муніції, навіть породистих турецьких коней та візків усякого фасону.

Шведські офіцери й козацькі старшини не жалували грошей, купували. Турки не

потребували нарікати на лихий торг. Десь і цигани взялися, з ведмедями, з решітцями, зі

старими відьмами, ворожками і з молодими чорноокими циганочками, палкими, як вогонь.

Король удавав, що їх не бачить і не казав відганяти від табору, бо людям після таких трудів

належиться хвилина розваги й забуття.

І забувалися шведи й козаки.

В таборі панувала сувора дисципліна, але кругом його шуміло, гуділо, гоготіло, буцім на

ярмарку в Києві або в Балті.

Мручко, доїжджаючи до табору, очам і вухам своїм не вірив. «Го-го! Розохотилося братство.

Гуляють, як за добрих часів. Та краще гуляти, як у кулак трубіти, бо сміх, то не все гріх».

«Мручко! Мручко вернувсь!» - залунало кругом, і народ лавою пер, щоб побачити старого

сотника і його сміливих товаришів. З усіх сторін простягалися до них долоні. І не порожні, а з

чарками. Було що пить, так і припивали радо.