З-під Полтави до Бендер. Крутіж

сердить, - крикнув, - як оте, що королі і князі, навіть якийсь там князик німецький, честь і

значення у світі мають, а наш гетьман ні. Тю! Невже ж ми до суду-віку не зрозуміємо, що нам в

лице плюють.»

«Може, й зрозуміємо колись, але нині є так, як бути мусить. Король своїх послів і до високої

Порти і до кримського хана шле, бо він король, володар самостійної держави, а ми все тільки

підручні якогось царського, чи королівського величества і тільки.»

«Кого ж то післав король до султана?»

«Найгебавера.»

«Не чував про такого.»

«Це німець. Він у Москві служив, був близьким до царя, учив його сина, а потім до короля

Карла перейшов. Бувалий і мудрий чоловік.»

«Лист королівський повіз?»

«Так. Король повідомляє султана про своє нещастя і прохає дозволу перебувати на

турецькій землі.»

«Для себе. А для гетьмана?»

Орлик раменами здвигнув: «Не знаю.»

Мручко здивовано подивився на його: «А кому ж тоді знати, як не вашій милості?

Так тоді гетьман значиться без землі, без народу, без війська і без права приюту? -

зжахнувся Мручко. - Аж до такого ми дійшли, мій Боже!» - і очі його засвітилися грізно: «Не

гадаю я, щоб король Карло показав себе союзником, не гідним чести. Вірю, що він лицар.»