З-під Полтави до Бендер. Крутіж

чорт знає, чого люди хочуть. Закону нема. Дідичної булави нам треба, щоб дух попередника,

його праця й заслуги на його наслідника переходив.»

«А якщо цей наслідник нікуди не годиться?»

«Десь в інших краях годиться, а в нас ні. Не знаю, чому воно так? Підовчиться і

пригодиться. Має людей, хай йому порадять і поможуть, як ось ваша милість можуть своїм

досвідом і мудрою радою пособити пану Войнаровському.»

«Я від того, сотнику, не відмовляюся. Зроблю, як вирішить громада», - сказав Орлик щиро,

але не без жалю, бо вже в його голові вкорінилася думка, що ніхто інший, тільки він один

здатний перебрати Мазепине насліддя. «Але ми, - почав нараз, - забігаємо вперед. Може, ще

Бог милостивий не оставить нас сиротами в таку важку хвилину. Так тоді краще про сво ї

подвиги, сотнику, розказуй.»

І Мручко розказав, коротко і простими словами, не виставляючи себе героєм, а

представляючи річ так, буцімто він лише свій обов'язок сповнив, як сповнив би його кожний, на

його місці бувши.

«А про москалів, сотнику, ти не чував? - спитав Орлик. - Не знаєш, де тепер

цар?»

«Дещо чував, та не знаю, чи правда.»

«Хто казав? Що?»

«Буцімто за Меншиковим і сам цар до Переволочної приїхав.»

«Го-го!»