З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Мручко і тут так само, як і в степу, добре провадив, броду не минув. Попав на нього, став

кріпкою ногою і товаришів кликав до себе.

Перейшли брід і знов шубовсть у воду. Боже, яка ж вона студена, який той Бог широкий,

який далекий берег.

Але на березі тому безпечно і свобідно.

Дістали його, стрепенулися, струшують воду з тіла, одягаються. Кругом переддосвітня

тишина: лише пташки будяться з сну і співом віщують божу днину. Свіжо, черство, здорово.

Хочеться жити на світі і всіми силами обороняти життя. Гарно як!

А там, далеко на другому боці, ніби духи здовж берега блукають. Це москалі попали на

Мручків слід і беруться його здоганяти.

Доженете учорашню днину!

Поспішайтесь!

22.

Мручко зібрав свою ватагу докупи.

«Панове товариство! - казав. - Вся наша надія на шаблі, бо пороху і куль чортма. Але з

шаблями також обережно. Не виймаймо їх, поки нас турки до того не зневолять. Очаків лишимо

на боці. Не цікавий він нам. Візьмемо вправо і чує серце моє, попадемо на сліди наших. Так тоді:

вперед!»

Недалеко їхати прийшлося. Король і гетьман ще біля Очакова стояли. Розтаборилися в

полі, бо король післав Найгебавера в Царгород до султана і чекав, яку той відповідь привезе.