З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«І за яку чортову матір напрацювався чоловік», - починає той самий запорожець, що про

зерно пшениці балакав. Але йому перебивають. Якщо ти не піп, так не проповідуй! Козацьке діло

війна, і кришка, а хто не хоче битися, хай іде в манастир молиться. «Тю? Або ми що, безмовна

худобина, щоб спину наставляти під кнут? Наших братів на палях садовлять, а ми плакатимем,

що драгунів побили? Так і битимем, хай не лізуть до нас».

«Якби так батьки наші не пустили були тих воєводів, що їх ще за старого Хмеля Москва на

Україну прислала, то й тепер не лізли б москалі».

«Може б і Петро Петром не був».

«Гадаєш, ні? Ти лиш москалеві палець подай, так він за руку вхопить».

«Ой то-то».

«Знаю я їх. З ними дружи, а камінь за пазухою держи».

«Найкраще не дружити, бо вовк коневі не друг. З такої дружби і гусям сміх».

«Ви мені слова сказати не даєте», - почав знову той, що про пшеничне зерно балакав.

«Кажи!»

«Чоловік я м'якосердний»...

Всі в сміх, бо рубака був такий, що в поясі перерубував чоловіка надвоє.

«Чого смієтеся, як несповна розуму? Кажу ж бо вам, чоловік я м'якосердний і

богобоязливий, навіть собаки не скривджу».

«А нині скільки драгунів на другий світ послав?»

«Не знаю. Не моє діло числить. Але гадаєте, що мені їх бул легко вбивати? Все-таки люди,