З-під Полтави до Бендер. Крутіж

відбирають і бій розгортається наново.

Але Мручко все таки знає, що ради москві не дасть. їх, як сарани.

«Панове товариство! - кричить. - А нуте, хто з вас поранений, або втомлений, в кого

порошниця пуста, шульгай у траву. Не відбігайте далеко, не більше, як гонів кількоро. Звечоріє, -

кіньми доскочимо до вас, а там побачимо, що буде».

Зашелестів шувар, засичала осока, захвилювала трава, і втікаючі потонули в степу, як у

морі. З козаками Мручко і шведів пустив. Сам з невеличким відділом остався.

Відстрілювався, поки тамті не відбігли далеко, а тоді й останніх пустив.

Зразу піших, а там і кількох на конях. Сам останній у сідло вскочив. Вечоріло. Сивий дим

над берегом висів. Мовчазний, спокійний, як хмара, з якої вилетіли вже всі громи і тому бурі

нема що боятися.

М оскалі гадали, що перемогли козаків.

Спокійно рушили з берега над ріку.

Та застали там тільки свої трупи і тяжко покалічених товаришів. З козаків ані сліду.

Лиш далеко крізь вечірню імлу кілька чорних сильвет майоріло. Ніби вітер вечірні тіні гнав.

Отямилися й пустились доганяти.

Мручко щасливо допав степу. Останні кулі пустив поза себе і потонув у високих

травах.

Москалі не зважилися іти за ним.

Степ, як море, тим страшніший, що ніч, - темна, бо місяць ще не зараз зійде.