З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Мручко.

«Як біля Переволочної», - повернувся до його якийсь козак, буцім його гадку

вгадав.

«Еге ж»... - притакнув Мручко, лихий, що ніякий новий фортель не приходив йому на гадку.

А тут люди чекають, що придумає Мручко.

Думає, а тут чайка над головою кричить: «Ки-ги! Ки-

ги!» «Проклята птиця! Ворогові знати про нас дає.

Донощиця».

І дійсно, - стежа повертає туди, де птиця над комишами літає і кричить. Вона буцім вказує

на людей. Так робила колись, як татари ходили, і так робить тепер. Буцімто наша, а проти нас

іде. Дурна.

Такими думками скорочують собі козаки довгі хвилини дожидання, гіршого від

найзавзятішого бою. Стежа, як звичайно, посувається поволеньки. Офіцер розглядається

кругом. Перешукує берег ріки, чи де якої засідки нема. Турків з корчів витягають.

«Добре вам так, Іродові діти! По два золоті з душі взяли, тепер вам їх москаль з лишком

відбере. Ще й потилицю почухає гарненько. Він до того мистець».

Москалі дійсно не дуже-то панькаються з турком. Бити не б'ють, а все ж таки обштовхують

гарненько і обдирають до сорочки. «Щасливі, мовляв, будьте, що не беремо вас у полон, бо ви

не на своєму грунті».

Турки, вихопившися з московських рук, тікають зайцями в траву. Вони дійсно щасливі, що