З-під Полтави до Бендер. Крутіж

«Не від речі, еге ж», - притакують йому.

«Хай наші в землю турецьку далеченько ввійдуть, бо чорт його зна, чи Волконський не

пуститься за ними через ріку».

«Того він ніяк зробити не сміє, - перечить деякий. - З турком діло».

«Правда, що з турком діло. Але хто з нас ручити може, чи цар після перемоги під Полтавою

на турка не піде?»

Козаки й собі набивають люльки. Преспокійно, буцімто ворог десь за десятою горою.

Мручко переконав їх.

«І таке бути може!»

«Чого то в світі не бува!» - притакують.

«Не від речі загаяти москву. І так руки сверблять».

«Ото ж то й є, що руки сверблять, - усміхається Мручко. - Хотілося б віддячити москві за

Батурин, за Полтаву і за Переволочну».

«Ой хотілося б! - зітхають. - Та куди нам, куди? їх сила, а нас мала жменька».

«Чим хата багата, тим і рада, - відповідає Мручко. - Не в числі річ, а в охоті».

«У храбрості», - притакують кругом.

«Так тоді засядемо в комишах і привітаємо непрошених гостей».

«Привітаємо»...

Мручко заздалегідь добре місце придумав. Зайняв його і уставив та всадовив своїх людей.

Тих шведів, що москві здаватися не хотіли, поміж себе взяли. Небагато було їх, але смільчаки