З-під Полтави до Бендер. Крутіж

не гірші від запорожців.

Дожидають.

20.

Волконський надтягає звільна. Наперед післав стежі, бо засідки боїться. Розглядаються:

побачили шведів, - стають. Офіцер щось до шведів гукає. Рукою знак дає. Мабуть, кличе, щоб

до нього парламентарів післали. Шведи хвилюються. Рішитися не можуть. Лицарський дух все

таки в їх серцях відозвався. Важко складати зброю... Здаються, чи ні? Мручка, аж нема, такий

цікавий. Може, ще, може?

Так ні. Два шведи з якоюсь ганчіркою на списі до московської стежі прямують. Шкода

людей!

«Тепер на нас, панове, пора, - повертається Мручко до своїх. - Але, може, й ви хочете

шматок драних шараварів на спис?»

«Чорта там!» - відповідають йому і оглядають курки.

Виявляється, що в декого і пороху і куль вдовіль. У турків купив, бо анатемський народ і

муніцію на торговицю вивіз. Знав, що козаки не менші охотники до пороху і куль, як до ковбаси і

чарки. Хто гроші мав, обзапасся, а тепер по-товариськи ділиться з тим, у кого порошниця пуста.

«А може, й вам?» - питаються Мручка.

«Спасибі. Маю. Я, хоч сам не з'їм, так кріс свій накормлю. Він у мене ще голодний не був...

Бережись!»

Московська стежа берегом посувалася горі ріки. «Як біля Переволочної», - погадав собі