З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Вони.

«Панове, товариство! - гукає Мручко. - Москаль. Хто може, скачи в ріку, а хто ні, до зброї.

Фузію готуй!»

Дехто надумується хвилину. Порошниці пусті. Хоть би тобі куля одна. Про опір ворогові й

не гадай.

Христяться і скачуть у воду.

«З Богом через Бог!» - гукає до них Мручко.

«А ви?» - питаються його.

«Я маю час. Як роботу скінчу, доскочу, а ні, - не поминайте лихом».

За козаками й деякі шведи скачуть, щоб не попасти в московські руки і ще раз не верстати

того самого шляку, який з такою натугою пройшли. Не всі з них плавають добре; тих, що тонуть,

козаки з води витягають і виводять на брід. Тут вони вже безпечні.

Мручко наслухує: «Кіннота йде... Значиться, Волконський»... і придумує, що йому робити.

Коли б менше людей, - найкраще в комиші. Туди кінь не піде. Але зі шведами годі. Раз, що не

розуміють людської мови, а друге, що свій розум мають і дуже слухаються своїх старшин. Ось

збігаються докупи на нараду. Лиш деякі з козаками остались. Мручкові нема часу довідуватися,

що вони там такого радять. А що ж би? - вирішують питання: здаватися, чи битись? Нервуються.

Ах, як їх очі бігають по ріці. Хотіли б, щоб човни вже назад вертались. А човни ще й до берега не

добили. Що лиш перший щасливо допливає, той, де гетьман і король. Причалив... Виносять їх...

Значиться, - безпечні. І Мручко перехристився тричі.