З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Бога.

Кількасот людей зі смутком дивиться за ними. Мручко також.

Його просили і свої і шведи, щоб сідав.

Не хотів. «Сідайте ви. Я маю час. Не бійтесь, не пропаду. Дожену вас.»

Знімає шапку і здоровить гетьмана і старшин.

«Щасливої дороги! Хай Бог веде!»

«Дай Боже побачитися вскорі.»

«А човни завертайте по нас!» - гукають ті, що остались.

«Авжеж. Авжеж. За годину-дві назад будуть.»

«Еге ж, будуть», - сумно кивають головами запорожці. «Бог чималий. Не скоро

перепливете. Бач, як хвиля човни на бік заносить. Нелегко таку ріку перейти навпоперек».

« Нелегко. Як же ви, товариші, гадаєте? Чекатимем, чи як?» - питає котрийсь.

«Якого чорта чекать! Невже ж ми не бачили ріки? Дніпро не такий і перепливали».

Скочив один, за ним пішли й інші. Навантажували вбрання і зброю коням на сідло, чіпалися

хвостів і плили. Шведи з острахом дивилися на таку переправу. «Потоне, чи перепливе?»

«Перепливе».

«Ні».

«Таляра кладу, що перепливе».

«Згода. Ось і мій таляр, що ні».

Козаки перепливали. Шведи зі смутком дивилися, як кінські і людські сильвети майоріли на