З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Юрася. Радив, але в душі бажав, щоб булаву таки Юрасеві вручили.

Так і Мазепа рад би, щоб вона Войнаровському припала. «Негарно, й дуже то негарно

роблю я, - говорив собі Орлик, - що не перечекавши, як рішить момент, і не побачивши, в кого з

нас більше сили, в думках за булаву хапаю. Каменем за хліб плачу.»

«Бо мусиш!» - почув над головою. «Не в людях річ, а в ділі! Будьте смілі, не орлики, вірли!

Як не він, то ти, - лети! За вами хрести, а перед вами імла. Човен без весла, і без дна судна.

Лиш сміливість одна, лиш божевільне завзяття, як непогашене багаття в степу, вкаже вам шлях

по зітлілих кістках, крізь ночі темінь туди, де світає. Будьте, як кремінь, хай ніхто не дбає, що і де

вас жде, що було, не буде, що буде, Бог знає, не йдіть, а летіть, не орлики, вірли».

Орлик затулив долонями очі. «Да будеть воля твоя...»

19.

«Ваша милосте! Ваша милосте! - тягнув Орлика за рукав його чура. - Переправляємося.»

Орлик протирав очі. «Переправляємося?.. Баша дав дозвіл?»

«Не знаю. Але короля його милість вже понесли над Бог і гетьман готовиться.»

Орлик зірвався. Розпростував спину, аж кості затріщали, повними грудьми втягнув свіже,

поранкове повітря.

Сонні примари втікали від нього. Почував себе свіжим, молодим, здоровим. Діла хотілося.

Випив нашвидку сніданок, який йому чура приніс, і пустився в напрямі ріки.

Народ плив туди, як весняні води, шумів.

« Переправляємося.»